.png)
КИЇВ, Україна (AP NEWS). Автор ДЖОН ЛЕЙЧЕСТЕР розповів про діяльність Support center Atlant.
Оригінальну версію англійською мовою читайте за посиланням:
Уві сні солдат знову занурюється у жахи українського фронту. Він чує, як падають бомби, він бачить вибухи. Йому здається, що він відчайдушно біжить, намагаючись врятувати своє життя і життя товаришів. Ці кошмари настільки реалістичні, що він благає лікаря по допомогу. «Я збожеволію», - каже він. – «То ж зробіть щось».
«Це дуже, дуже важко», — каже 45-річний Віталій Місков про жахливі сновидіння, з якими він бореться за допомогою транквілізаторів і терапії в центрі лікування психіатричних розладів, що знаходиться на околицях столиці України — Києва. Коли мир врешті-решт запанує в Україні, десятки тисяч військових, подібно до пана Міскова, повернуться додому в стані, який зветься «пост-травматичний стресовий розлад» (ПТСР). Психологи, спеціалісти з роботи з ветеранами й колишні вояки, що страждають від кошмарів, важких непереборних спогадів і інших симптомів ПТСР, наразі вже працюють, щоб попередити цю психологічну кризу серед військових і в їхніх сім’ях, причиною якої є жахлива, інтенсивна й жорстока війна. Через роз’яснення проблеми, фінансування охорони психічного здоров’я та підготування консультантів, що мають допомогти воїнам проговорити власні психологічні травми, вони намагаються завчасно попередити розвиток типових для ПТСР проблем: це самогубства, сімейне насильство, алкоголізм і наркоманія.
Колишній десантник сержант Максим Пасічник каже, що цивільне життя виявилося «дуже складним» для нього після кількох років війни з проросійськими угрупованнями на сході України й після початку повномасштабного вторгнення, яке триває вже десятий місяць. Довготривалий досвід боїв, смерті й руйнувань лишив 28-річного хлопця з цілою низкою симптомів ПТСР, і він побоюється, що багато інших військовослужбовців і членів їхніх сімей можуть зазнати тих самих проблем.
«Нав’язливі спогади приходять згодом. Ти чуєш гуркіт у вухах, ти блюєш, повертаєшся додому — і в тебе постійно стрибає тиск; починаєш кидатися на рідних, кричати на дітей, на жінку», - каже він.
«Постійно здається, що на тебе хтось дивиться, ти копаєшся в собі, щось думаєш, починаєш пиячити чи вживати наркоту – ти просто губишся в цьому. А з допомоги хіба психлікарня, де з тебе зроблять овоч. Якщо в тебе напад гніву, то тобі просто дають транквілізатори, ну й сидиш там, і все».
Останній бій був для Пасічника на самому початку вторгнення, що розпочалося 24 лютого. Його загін вночі доправили вертольотом захищати один з аеродромів на околицях Києва. Був бій, потім довгий важкий відступ до столиці. Максим зазнав тяжкого поранення ноги – кровотеча, ушкодження м’яких тканин і перелами кісток були настільки важкими, що його зрештою було звільнено зі служби.
Зовні цей кремезний ветеран начебто випромінює здоров’я. Але Пасічник попереджає: навіть цілком здоровий на вигляд військовий може тяжко страждати.
«Як поглянеш, то люди наче в порядку», - каже він. – «Але насправді – ні».
12 листопада Пасічник повернувся до зруйнованої авіабази в Гостомелі, де він бився з ворогом, і це знову дало поштовх спогадам про те, як це було. Звідси, від понівечених решток того, що було до бою найбільшим вантажним літаком у світі, він пробіг напівмарафон, щоб привернути увагу до проблеми ПТСР і зібрати кошти для лікування 10 ветеранів, які потерпають від цього розладу.
Пасічника непокоїть не лише те, що травмовані військові можуть заподіяти лиха собі, але й те, що вони можуть підняти зброю проти інших і можуть вдатися до терористичних акцій. Речниця Міністерства України у справах ветеранів Юлія Ворона каже, що статистику по самогубствах і випадках ПТСР серед ветеранів і їхніх сімей не оприлюднюють під час війни з міркувань безпеки.
Але ще за п’ять місяців до початку повномасштабного вторгнення міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна казала, що є великий попит на психологічну підтримку від сімей військовослужбовців через їхню боротьбу проти сепаратистів на сході України, яких Москва підтримує з 2014 року. Міністерка, яка має ступінь кандидата наук з психології, зокрема висловила занепокоєність з приводу того, зо військові часто роз’їжджаються по віддалених селах, де нема психологів. «Мусимо побудувати таку систему, де невідкладна психологічна допомога була б доступною навіть у найвіддаленіших куточках країни», — сказала вона.
Цього місяця один з її заступників, Євген Котик, дав інтерв’ю агенції Associated Press, в якому сказав, що міністерство активно працює над програмою зменшення ризиків самогубства й алкоголізму.
Згідно з даними про подібні конфлікти в минулому, симптоми ПТСР можуть розвинутися приблизно в 20% військових, що знаходилися в зоні інтенсивних бойових дій, — так вважає британський психіатр Нейл Ґрінберг (Neil Greenberg), викладач курсу з охорони психічного здоров’я військових в Університеті Королівського коледжу в Лондоні, який сам 23 роки прослужив військовим лікарем на флоті, зокрема в Іраку й Афганістані. На початку російського вторгнення в Україну він також провів онлайнове навчання для українських військових на тему проживання травматичного досвіду. На відміну від солдат, що воювали в Афганістані, або ж від американських вояків у В’єтнамі, українські воїни б’ються в себе вдома й за свою батьківщину проти безсумнівного ворога, маючи очевидну суспільну підтримку й чіткі цілі, їхня боротьба є виправданою. Все це може допомогти в зменшенні навантаження на психічне здоров’я українських ветеранів, каже Ґрінберг, який змальовує цю війну як «психологічно позитивну для України».
Але перемога України, повернення військових до дому, добре ставлення до них і можливість відновлення також відіграватимуть важливу роль у тому, скільки людей потерпатимуть від психологічних розладів — чи це будуть практично всі ветерани, чи їх просто буде немало, додає Ґрінберг.
Розуміючи, що постраждалих може бути багато, український психолог Андрій Омельченко навчає добровольців — зараз їх 300, і планується збільшити їхню кількість до 2000, — які б могли надавати військовим консультаційні послуги.
Омельченко також консультує бійців на фронті, в польових умовах, і продовжує працювати онлайн, повертаючись до Києва, де веде розмови зі свого офісу, допомагаючи хлопцям долати бойові психологічні травми. Нещодавно він мав таку розмову з командиром з «нуля», який зазнав панічних нападів після того, як артилерійська атака ворога важко поранила трьох його бійців.
Шалені артилерійські обстріли, до яких вдається Росія, є важким випробуванням для українських військових, каже Омельченко. Він також зазначає, що соціальні мережі теж додають стресу, тому що військові бачать, що в той час, як вони потерпають в окопах, їхні рідні та друзі живуть порівняно нормальним життям.
«Це справді боляче», — каже Омельченко. — «У цивільному житті є багато хорошого, але такого, що не варто показувати». З іншого боку, Омельченко каже, що він також має звернення від членів сімей, які запитують його про те, як найкраще поводитися із воїнами, що повертаються додому — бо вони часто замкнені в собі, мовчазні, емоційно виснажені й живуть ніби у власних світах. Омельченко згадує що таким був, приміром, його дідусь, який підлітком воював у Другій Світовій війні.
«Дідусь ніколи не посміхався», — каже Омельченко. Віталій Місков продовжує лікуватися в реабілітаційній клініці «Лісова галявина» під Києвом. На додачу до медикаментозної терапії, тут використовують йогу, акупунктуру, заспокійливі звуки й іншу терапію; на лікуванні наразі перебувають 220 пацієнтів. «Мені пощастило, я принаймні живий», - каже Місков. Але він починає плакати, коли згадує той артилерійський удар, від якого загинули його друзі. «Я начебто звик до цих відчуттів, але це дуже, дуже важко», — каже він. — «Зі сторони це неможливо зрозуміти, просто неможливо».
留言